Інтерв’ю з керівником

ВІКТОР МАЛИШЕВ: «Я ВІРЮ, ЩО ДЕРЖАВА ТАКИ БУДЕ ПРИДІЛЯТИ НЕОБХІДНУ УВАГУ ПРИРОДНИЧИМ ТА ІНЖЕНЕРНИМ НАУКАМ»

Чи потрібні Україні інженери, які перспективи у інженерних спеціальностей? На це та інші питання спробуємо відповісти разом із директором Інженерно-технологічного інституту Університету «Україна» Віктором МАЛИШЕВИМ.

У радянські часи зрозумілою була тенденція здобувати технічну освіту. По-перше, країні потрібні були інженери, будівельники, конструктори – адже нові заводи, залізниці, житлові масиви зводилися буквально на очах. По-друге, країна перебувала в режимі військових перегонів із США, тому на розробку воєнних технологій витрачалися величезні кошти. Інженерні професії тоді були визнаними та добре оплачуваними. Спостерігався шалений конкурс на технічні спеціальності під час вступної кампанії до ВНЗ. У сучасній Україні все радикально змінилося. Заводи стоять, а молоді люди все частіше йдуть у гуманітарні професії.

Професор, доктор технічних наук Віктор Володимирович Малишев став відомим завдяки роботам із технологій отримання рідкісних металів та їхніх сполук, а також технологій неорганічного синтезу, енерго- та ресурсозбереження і нанотехнологій. В Університеті «Україна» працює з 2002 р., за цей час встиг чимало зробити для популяризації інженерних спеціальностей серед сучасної молоді.

– Вікторе Володимировичу, так чому ж у радянські часи інженер був у пошані, а нині ставлення до інженерних професій радикально змінилося?

– 50-80-і роки минулого століття були зовсім іншим часом. Тоді вважалось, що природничі та інженерні науки – найбільш важливі. Цьому сприяли як переконливі успіхи науки, так і заохочення з боку держави. Та й виші забезпечували якісну загальну освіту… Падіння сучасного престижу природничих та інженерних наук у всьому світі пов’язано з декількома причинами. Одна з головних – це припинення «холодної війни». Значні ядерні та космічні програми привели до сильного «перегріву» в фінансуванні фундаментальних і прикладних досліджень. Як наслідок – нині маємо скорочення фінансування, а, отже, зменшення кількості вчених і студентів природничих та інженерних наук. «Сильних» школярів і студентів не дуже цікавлять інженерні професії. Але завжди є здібні молоді люди, що хочуть займатися наукою. Саме їх необхідно стимулювати. Вони повинні знати, що, ставши співробітником університету або науково-дослідного інституту, вони, хоч і не будуть мільйонерами, але принаймні пристойно зароблятимуть. На мою думку, таких людей було би достатньо для подальшого розвитку науки, забезпечення науково-технічного прогресу.

– Тобто, зниження інтересу до інженерних наук – це світова тенденція, а не лише українська?

– Так, подібна ситуація має місце зараз і на Заході. Але там, на відміну від нас, кінець «холодної війни» не був пов’язаний із серйозними політичними та особливо економічними процесами. Там теж відбувалося значне падіння престижу науки, але цей процес був більш керованим. І доволі швидко віднайшовся новий стан рівноваги. У них, як і в нас, молоді науковці та викладачі йдуть працювати в банки, але їх також вистачає і для університетів, і для дослідницьких установ. Так само і зі шкільною освітою. У Франції вчителі шкіл і ліцеїв отримують не таку високу заробітну платню, як викладачі університетів, але, в принципі, пристойну. Там, до речі, не так легко отримати посаду вчителя. Для цього не тільки необхідно отримати університетський диплом, але й здати складний екзамен на посаду. Не зважаючи на це, охочих багато. Звідси і приток студентів до університетів.

– А що в Росії? Все-таки саме вона стала спадкоємицею основного науково-технічного потенціалу колишнього СРСР?

– Нас часто порівнюють із Росією. Там ситуація у вишах і академіях не набагато краща, але позитивних моментів все ж таки більше. Це стосується, наприклад, Російського фонду фундаментальних досліджень, який протягом уже 20 років регулярно розподіляє гранти для підтримки науки та освіти. Ці гранти нерідко становлять значну частину фінансування фундаментальних досліджень і навіть використовуються на видання монографій, підручників, посібників. В Україні такий самий фонд було створено майже одночасно. Спочатку він доволі непогано фінансувався і підтримував науку. Зараз же ситуація трохи нагадує театр абсурду – ми пишемо проекти на гранти, виборюємо їх, але грошей на них держава практично не дає. Можна, звичайно, послатися на те, що в Росії більше грошей від нафти, газу, алмазів… Але тут важлива позиція держави. В нас часто розмови і дії щодо економії державних ресурсів, чомусь, зачіпають науку і освіту. Це не такі великі кошти, особливо у нас, порівняно з іншими видатками, щоб на них можна було значно зекономити. Але ККД від нормального фінансування науки та освіти може бути справді високим.

– У даний час світова спільнота живе в очікуванні чергового технологічного прориву, пов’язаного з розвитком нанотехнологій. Можливо, саме нанотехнології повернуть до життя науку і відродять престижність інженерних спеціальностей?

– Провідні країни світу давно оцінили інноваційний потенціал сучасних інженерних і в тому числі нанотехнологій і створили відповідні національні програми. Але Україна в цьому напрямку значно відстає від технологічно розвинених країн, причому відставання, підкреслюю, носить не технологічний, а інтелектуальний характер. Налагодження виробництва шляхом залучення зарубіжних інвестицій і створення нових підприємств не вирішує проблем у розвитку суспільства, зводячи країну просто до джерела дешевої робочої сили. Необхідно насамперед розвивати освіту в цій галузі, підвищувати рівень підготовки інженерних кадрів, чим завжди славилася наша країна. Через це підготовка інженерних кадрів повинна кардинально якісно змінитися. Чим наразі і займається наш Університет «Україна».

– Якщо говорити про сучасну молодь, то чим її, якщо не грошима, можна привабити в інженерні науки?

– Молодь потрібно передусім зацікавлювати, захоплювати. У нас практично відсутні науково-популярні фільми, що могли б зацікавити школярів. А за кордоном вони є, і досить цікаві. У нас багато телевізійних каналів, але практично немає науково-пізнавальних передач. Нещодавно я бачив фільм по каналу Discovery про те, як учені, починаючи з Фарадея, досягали поступового зниження температури, як уперше було отримано рідкий хлор… Все було так цікаво розказано, що могло б зацікавити багатьох, передусім школярів. Але в нас нічого подібного немає. Раніше була дуже цікава науково-популярна телепрограма Сергія Капиці «Очевидне і неймовірне». Ведучий запрошував на неї багатьох знаних вчених. Як знадобилась би ця телепрограма зараз! Але для реалізації цього потрібне бажання, сприятливе ставлення держави та значні кошти… Велика проблема зараз втримати в науці по-справжньому талановиту молоду людину. Адже вона йде працювати в банк, де зарплатня в п’ять разів більша, ніж в університеті, або програмістом, але не науковцем і викладачем. Це прикро, що багато талановитих людей припиняють наукову діяльність Таке життя. Але я вірю, що держава таки буде приділяти необхідну увагу природничим та інженерним наукам.

20 серпня, 2013

Тала ПРУТКОВА, журналіст.