“А ПОЧИНАЛОСЬ УСЕ ІЗ „ВІДЬОМСЬКОГО РЕМЕСЛА…”
Існує декілька версій виникнення назви і походження цієї науки.
Термін «хемія» вперше згадується у трактаті єгипетського грека з міста Панополіса Зосимуса (близько 400 р. н.е.). У ньому Зосимус розповідає, що «священному таємному мистецтву» людей навчили демони, котрі зійшли на землю з небес. І перша книжка, за твердженням єгиптянина-грека, де описувались прийоми «таємного мистецтва», була нібито написана пророком Хемесом, від імені якого і бере початок «хемія» («хімія»).
На думку визначного історика хімії французького вченого М. Бертла, назва «хімія» походить від слова «Хемі», або «Хума», яким стародавні єгиптяни називали свою країну, а також чорнозем біля річки Ніл. Звідси «хімія» – це «єгипетське мистецтво», яке має справу з різними мінералами, металами та іншими продуктами земних надр.
Слід зауважити, що і в давньогрецькій мові є чимало слів, схожих із назвою «хімія». Так, слова «хімос» або «хюмос» означають рідина, сік, а «хіма» або «хюма» – відповідно литво та потік, річка. Звідси беруть початок «хімевсіс» – змішування та «хюмейя» – сплав. І це дає підставу тлумачити термін «хімія» як мистецтво, що займається розчинами, виплавленням і литтям металів.
Історія розвитку хімії складна. До хімії та хіміків протягом багатьох віків ставилися з презирством і зневагою. Так, письменник XVI ст. Лео Африканус писав: «Хіміки — то є найбридкіша категорія людей; вони вічно бабраються в сірці та іншому смороді». Цікаво, що в ті часи хімічні операції німці називали «відьомською кухнею» (Hexenkuche). Ще навіть у минулому столітті слово «хімік» було в Росії лайливим і образливим. «Хіміками» називали в народі всяких шахраїв і пройдисвітів.
У стародавньому Єгипті таємницею «священного мистецтва» володіла каста жерців. Вони були настільки всесильними, що їх побоювались навіть фараони. У храмах єгипетські жерці, крім богослужіння, займалися також політикою та науками – астрономією, математикою, хімією, медициною тощо. Винайдений жерцями спосіб бальзамування трупів (муміфікація) ще й сьогодні викликає подив і захоплення. До наших днів чудово збереглося багато єгипетських мумій і серед них славнозвісна мумія 18-річного фараона Тутанхамона. Жерці володіли секретом виготовлення косметичних препаратів, ліків, а також сильнодіючих смертоносних отрут, якими вони зводили в могилу своїх противників. 12000 років тому в Єгипті вже виготовлялась і випалювалась цегла, з якої повністю змуровано деякі піраміди. Найдавніші скляні вироби (намисто, брязкальця тощо), знайдені при розкопках, належать до 3500 р. до н.е. Для виготовлення кольорових керамічних і скляних виробів широко застосовувались мінеральні фарби – здебільшого оксиди заліза, міді, марганцю та кобальту. Для захисного покриття малюнків використовувались високоякісні і тривкі лаки на зразок оліфи. Єгиптяни вміли добувати ртуть, виплавляти бронзу, свинець, олово, а пізніше (за 1000 р. до н.е.) і залізо.
Успішно розвивалось хімічне ремесло і в країнах Азії — Месопотамії, Індії та Китаї. Металурги давнього Вавилона виплавляли сурму та сурм’янисті бронзи вже близько 3000 років до н.е. Під час розкопок поблизу Багдада вчені знайшли мабуть перші зразки мідно-залізних гальванічних елементів та золотих гальванічних покриттів.
В Александрії, заснованій у IV ст. до н.е., майже тисячу років проіснувала знаменита Александрійська Академія, в якій вчились і працювали переважно греки. Тож не дивно, що багато секретів і прийомів «таємного мистецтва» єгипетських жерців стали відомі грецьким ученим і ремісникам. Поступово давньоєгипетське мистецтво підробки золота, срібла та коштовних каменів стало поширюватись як істинне «перетворення» однієї речовини на іншу. На початку нашої ери воно заполонило уми людей не тільки в Єгипті, який на той час уже опинився під п’ятою римського легіонера, а й по всій Римській імперії. Таємне мистецтво перетворення (трансмутації) металів поширювалось подібно пошесті. В обігу з’явилась величезна кількість фальшивих монет, що підривало економічну основу імперії, яка й так почала занепадати. Усе це змушувало римських імператорів вживати жорстоких репресивних заходів і навіть смертну кару до любителів «таємного мистецтва».
У VII ст. дикі кочові племена арабів у результаті загарбницьких воєн заволоділи Александрією. Багато єгипетських та грецьких книжок, що опинилися в руках арабів, згодом було розшифровано і прочитано. З них арабські вчені запозичили накопичені протягом тисячоліть знання з різних наук, у тому числі і з хімії. До назви «таємного мистецтва» араби додали поширений в їх мові префікс «ал» і з того часу «священне таємне мистецтво» стало називатись «алхімією». Алхіміки середньовіччя витратили чимало зусиль на марні пошуки двох таємничих речовин. Одна з них – філософський камінь (начало всіх начал, червоний лев, життєвий еліксир, великий магістеріум, червона тинктура тощо), яканібито могла не тільки перетворювати срібло, ртуть, свинець та інші метали на золото, а й лікувати всі хвороби, значно подовжити вік людини, а то й зробити її безсмертною. Друга речовина (білий лев, біла тинктура, малий магістеріум тощо) ніби могла перетворювати неблагородні метали лише на срібло.
У зв’язку з цим не можна не згадати і деякі історичні постаті. Чи не найлегендарнішим серед арабських алхіміків був Джабір ібн-Хайян (латинізоване ім’я – Гебер, близько 721 – 815 рр.), який працював при дворі багдадського халіфа. Подібно до індійських, китайських та деяких олександрійських алхіміків Джабір стверджує, що всі метали складаються з двох начал – ртуті (жіноче начало) та сірки (чоловіче начало), які, з’єднуючись у різних пропорціях, утворюють сім відомих металів (до металів, крім золота, срібла, міді, заліза, олова, свинцю, він залучає і скло). У своїх творах Джабір згадує чимало речовин (нашатир, луг, купорос, галун, сурму тощо), хімічні операції (сублімацію, кристалізацію, перегонку, нагрівання у спеціальних печах тощо) і, головне, висловлюється про те, що алхіміки повинні займатися проведенням дослідів. В Азії та Європі гучно лунало ім’я й іншого арабського алхіміка – Абу-Бакр Мухамеда ібн Закарія ар-Разі (латинізоване ім’я – Разес, близько 865 – 925 рр.). Ар-Разі теж вважав, що за допомогою «еліксиру» (змінюючи співвідношення сірки та ртуті) можна перетворювати метали, але до двох начал він додає ще третє – «соляне начало» (ознака розчинності). Слідом за Демокрітом і Лукрецієм Каром він висловив геніальну здогадку про те, що всі тіла складаються з неподільних елементів (атомів) та порожнечі між ними, уперше зробив спробу класифікації відомих на той час речовин.
Твори Джабіра ар-Разі та інших арабських алхіміків через завойовану арабами Іспанію, а також Візантію проникали в Європу, де їх читали в латинських перекладах і дуже шанували. Неможливо не згадати видатного таджицького вченого і лікаря епохи середньовіччя — Абу-Алі ал-Хусейна ібн-Сіни (латинізоване ім’я Авіценна, близько 980 – 1037 рр.). На його творах протягом 500 років навчались і виховувались медики багатьох країн світу. Він першим відкинув ідею трансмутації металів і на повний голос заявив, що всі зусилля алхіміків марні і приречені на невдачу.
На початку нашої ери високого рівня досяг розвиток хімічного ремесла в Індії, Китаї та Японії. Усім, хто приїздить до столиці Індії – Делі, показують знамениту металеву колону IV ст., яка не змінилася протягом століть в умовах спекотного й вологого клімату. Складається вона зі звичайнісінького, але високочистого заліза (99,72% Fе), яке не зазнає корозії. Це свідчить про те, що давні індійці вміли виплавляти чисті метали і добре їх обробляти. Великих успіхів у розвитку практичної хімії було досягнуто в Китаї. Китайські металурги першими навчилися виплавляти цинк («китайське залізо») та сплави деяких металів. У II ст. в Китаї було розроблено спосіб виготовлення справжнього паперу з деревної кори, конопель, старого ганчір’я тощо. Китай вважається батьківщиною порцеляни, яку тут виготовляли ще в VII ст. У IX ст. китайці винайшли чорний (димний) порох — суміш селітри, сірки та деревного вугілля.
Алхімічні ідеї арабів, проникнувши в Західну Європу, знайшли воістину благодатний грунт. В епоху середньовіччя і навіть пізніше алхімією захоплювались майже всі – монахи, жебраки, князі і навіть короновані особи, всім хотілося розбагатіти. Алхімічними операціями трансмутації металів займався, зокрема, німецький імператор Рудольф II. Він перетворив свій палац на велику алхімічну лабораторію, де оточив себе ватагою різних шахраїв і пройдисвітів, які вважалися знавцями «таємного священного мистецтва». В епоху середньовіччя алхіміки в містах часто жили і працювали в окремих кварталах, на окремих вулицях. За містифікації та обман алхіміки часто закінчували життя в катівнях, на каторзі чи на шибениці. Інквізиція переслідувала любителів «відьомської кухні» і спалювала їх на вогнищах «за стосунки із сатаною».
Серед алхіміків зустрічаються також імена філософів і богословів, таких, як Альбрехт фон Больштедт (Альберт Великий), його учень і послідовник Тома Аквинський, Роджер Бекон, Раймонд Луллій, Базиліус Валентинус та багато інших. Альберт Великий (1193 – 1280 рр.) сам проводив досліди з «перетворення» металів, він першим із європейців описав магнітну стрілку і порох. Будучи послідовником арабських алхіміків, Альберт теж помилково вважав, що метали складаються зі ртуті і сірки, і додавав до цих начал воду і миш’як. Він був переконаний у тому, що метали можна перетворювати, змінюючи їхню густину та забарвлення. Метали, на його думку, забарвлюються ртуттю в білий колір, сіркою – у червоний, миш’яком – у жовтий. Густина металів залежить від кількості води, що міститься в них, та міри її стиснення. Альберт Великий умів визначати чистоту золота та відокремлювати хімічним способом благородні метали від звичайних.
До визначних алхіміків середньовіччя відносять і Роджера Бекона (1214 – близько 1292 рр). Він викладав богослов’я та філософію у старовинному університетському місті Англії Оксфорді, а у вільний від лекцій та молитов час займався алхімією. Звинувачений у чаклунстві, Бекон провів у в’язницях 24 роки. Святі отці сподівались вирвати в нього таємницю добування «філософського каменю» в обмін на волю. Великого заслугою Бекона є те, що він перший серед європейців підкреслив першорядне значення досліду у вивченні природних явищ.
Визначним алхіміком XV-XVI ст. був легендарний монах ордену св. Бенедикта Базиліус Валентинус, який чудово володів експериментальним мистецтвом. Він першим із європейців добув елементарну сурму (антимоній) і детально вивчив її властивості, добув і докладно описав «сурм’яну олію» (SbС15), «соляний спирт» (соляну кислоту), вивчив її дію на метали та їх оксиди. У своїх творах Базиліус Валентинус згадує сполуки цинку, ртуті, олова, свинцю, вісмуту, кобальту тощо.
У XVII ст. алхіміки вже шукають «філософський камінь» не тільки серед продуктів мінерального царства, а й у живій природі. Вони міркують приблизно так: оскільки людина – найдосконаліше створіння, то «філософський камінь» може міститись у продуктах її життєдіяльності. Подібна думка і наштовхнула гамбурзького алхіміка Генніга Бранда зайнятись дослідженням людської сечі. В сухому залишку, добутому перегонкою сечі, алхімік Бранд замість сподіваного «каменя мудреців» знайшов звичайний білий фосфор, який яскраво світиться в темряві. На превеликий подив, «камінь мудреців» не перетворював срібло і свинець на золото.
Слід згадати ще про одного алхіміка Йогана Фрідріха Бетгера (1685 – 1719 рр.), який, займаючись за гратами “перетворенням” металів, зробив відкриття, яке відразу озолотило короля Саксонії Августа II Сильного. З допомогою відомого німецького фізика С. Чирнгауза Бетгер винайшов спосіб виготовлення «білого золота» – порцеляни, яка до того ввозилася з Китаю та Японії. А за чудові порцелянові вироби в усіх країнах Європи платили золотом.
Завершуючи розповідь про алхімію, треба зазначити, що свої твори алхіміки писали надзвичайно складною і заплутаною мовою, де кожне слово чи фраза мали загадковий зміст. Це робилося навмисне, щоб ніхто не зміг прочитати і розсекретити якусь таємницю. Кожний алхімічний трактат був оздоблений великою кількістю ілюстрацій, де кожна речовина та хімічна операція зображувались у вигляді символічних і алегоричних малюнків. Учені витратили багато років копіткої праці, розплутуючи й розшифровуючи хитромудрі писання алхіміків, проте переважна більшість їх творів залишилась нерозшифрованою й досі. Можна не сумніватись, що в них містяться певні відомості, які становлять цінність і в нашу космічну епоху. Ідею перетворення одних хімічних елементів на інші вдалося втілити у життя лише фізикам XX ст. за допомогою ядерних реакцій. Не пропала даремно також самовіддана й важка праця шукачів «філософського каменю». Разом із хіміками-практиками алхіміки накопичили великий фактичний матеріал, добули, вивчили й описали багато нових речовин, розробили чимало експериментальних методів, прийомів і операцій, якими хіміки користуються й сьогодні. Тому, розглядаючи діяльність алхіміків, слід виходити не з того, чого вони не зробили, а з того, що вони внесли нового до скарбниці знань порівняно зі своїми попередниками.
ЦЕ АКТУАЛЬНО
«Нанотехнології зроблять таку ж революцію
в маніпулюванні матерією, яку зробили комп’ютери в маніпулюванні інформацією».
Ральф Меркле – один із «піонерів» нанотехнологій,
керівник компанії з розробки атомних конструкторів
ДО ТИХ, ХТО ВИЗНАЧАЄ СВІЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ
Використання нанотехнологій і наноматеріалів – один із визначальних чинників наукового, економічного й оборонного розвитку держав. На сьогоднішньому етапі розвитку науки та промисловості розробку нових матеріалів і технологій їх отримання та обробки відносять до «ключових» або «критичних» аспектів основи економічної і військової потужностей. Одним із пріоритетних напрямів розвитку сучасного матеріалознавства є наноматеріали і нанотехнології.
Нанонаука зародилась на стику фізики конденсованих систем, неорганічної та фізичної хімії, біохімії, електроніки і є інтегрувальною наукою типу кібернетики. Вона відбиває сучасну, притаманну насамперед електроніці, тенденцію до мініатюризації і визначає межі зменшення структурних одиниць різноманітних пристроїв. У певному сенсі нанонаука є своєрідним містком між атомно-молекулярним та колоїднодисперсним рівнями матеріальних об’єктів.
В аспекті виготовлення та використання нанорозмірних об’єктів нанотехнологію можно розглядати як процес створення і використання матеріалів нанорозмірного масштабу на рівні груп атомів, молекул і надмолекулярних структур. Наноструктури, виготовлені з таких «будівельних» блоків, є найменшими об’єктами, створеними людиною. Нанометровий діапазон вимірів розмірів 1-100 нм відкриває нові властивості і підходи до вивчення речовини. В цьому діапазоні кардинально міняються чимало фізичних та хімічних властивостей. У ньому як ніде так близько сходяться фізика, хімія та біологія і слід очікувати на появу нових явищ та ефектів, нових фундаментальних принципів, які геніально прогнозував ще в 1959 р. Р. Фейман (1918-1988) – лауреат Нобелівської премії в галузі фізики 1965 р (спільно з Д. Швингером та С. Томонагою).
Серед основних складових науки про наноматеріали і нанотехнології можна виділити такі:
- фундаментальні дослідження властивостей матеріалів на наномасштабному рівні;
- розвиток нанотехнологій як для цілеспрямованого створення наноматеріалів, так і для пошуку та використання природних об’єктів із наноструктурними елементами;
- створення готових виробів із використанням наноматеріалів та інтеграція наноматеріалів і нанотехнологій у різні галузі промисловості і науки;
- розвиток засобів та методів дослідження структури і властивостей наноматеріалів, а також методів контролю та атестації виробів і напівфабрикатів для нанотехнологій.
Початок XXI століття ознаменувався революційним початком розвитку нанотехнологій і наноматеріалів. Вони вже використовуються у всіх розвинених країнах світу в найбільш значущих сферах людської діяльності (промисловості, обороні, інформаційній сфері, радіоелектроніці, енергетиці, транспорті, біотехнології, медицині). Аналіз зростання інвестицій, кількості публікацій з даної тематики і темпів впровадження фундаментальних та пошукових розробок дозволяє зробити висновок про те, що в найближчі 20 років використання нанотехнологій і наноматеріалів буде одним із визначальних чинників наукового, економічного і оборонного розвитку держав.
Можливості використання нанотехнологій невичерпні: від “проживаючих” в організмі нанокомп’ютерів, що вбивають ракові клітини й ремонтують ушкоджені тканини й органи, до автомобільних двигунів, які не забруднюють навколишнє середовище. Сьогодні Foresight Institute — базис усіх світових нанотехнологій — обіцяє $250.000 тому, хто побудує нано-маніпулятор — “руку”, що зможе оперувати на молекулярному рівні, і тому, хто створить 8-бітний суматор, що вміщається в кубику зі стороною в 50 нанометрів (так що у вас ще є всі шанси непогано заробити!).
Чекати залишилося не так уже й довго.
Програміст нанороботів чи конструктор молекулярних комп’ютерів? Оптимісти вважають періодом розквіту практичних нанотехнологій першу чверть століття, що настало. Песимісти відсувають строк до середини століття. Виходить, тим, хто сьогодні визначає свою майбутню професію, варто задуматися: можливо, програміст нанороботів і конструктор молекулярних комп’ютерів стануть найбільш популярними спеціальностями вже через кілька років.
Зазначені вище перспективи розвитку наноматеріалів і нанотехнологій вимагають підготовку спеціалістів у галузі наноматеріалів і нанотехнологій шляхом оперативного відкриття нових спеціальностей та спеціалізацій, програм перепідготовки, впровадження в освітні програми дисциплін, необхідних для підготовки фахівців, здатних ефективно і на сучасному рівні вирішувати фундаментальні та прикладні завдання в галузі наноматеріалів і нанотехнологій.
Необхідно також відмітити, що нанонауки не є спеціальною галуззю знань. Дослідження в нанорозмірній галузі ведуться й у фізиці, хімії, біології. А ще частіше на стику наук. Важливі нанопроекти мають міжгалузевий характер та вимагають нових організаційних підходів для їх реалізації. І першим кроком до нових нанопрофесій може стати навчання в Університеті «Україна» за напрямком «Хімічна технологія та інженерія» з подальшою спеціалізацією «Сучасні нанотехнології».
Якщо досягнення минулого століття дозволяють говорити, що ХХ століття було століттям вузькоспеціалізованих професіоналів, то сьогодні, вступаючи до того або іншого навчального закладу, абітурієнт не може бути абсолютно впевнений, що профіль, на який він збирається витратити 5 років свого життя та в подальшому працювати за ним, років через 5-10 не виявиться нікому не потрібним “мотлохом” у світлі сучасних технологій.
Тому виникають цілком зрозумілі питання: «Тож, як бути?», «Невже традиційна професійна освіта може знецінитися настільки, що стане не актуальною на ринку праці?». Звичайно, ні, але на сучасному етапі професіоналізму якоїсь вузькоспеціалізованої професії буде явно не вистачати. Нанотехнології — це не просто окрема частина знань, це масштабна, всебічна галузь досліджень. Її досягнення стосуються усіх сфер життєдіяльності людини. І тому провідне становище в майбутньому, природно, будуть займати люди з фундаментальною освітою, заснованою на міждисциплінарному підході. Ймовірно, поступово ця тенденція поширюватиметься й на вузівську освіту, спонукаючи укладачів навчальних програм поєднувати безліч фундаментальних дисциплін в одному курсі. Але навіщо ж чекати, коли це зроблять академіки з Міносвіти, коли в нас сьогодні є всі можливості самим розвиватися в різних напрямках, включаючи не тільки природничо-науковий профіль, але й гуманітарний.
На жаль, сучасна система націлена на формування вузькоспеціалізованих «гвинтиків» застарілого механізму, а не самостійно мислячих і гармонійно розвинених людей. Нерідко можна зустріти людину, яка прекрасно розбирається, наприклад, у комп’ютерній техніці та програмуванні, але при цьому зовсім не знайомої з досягненнями сучасної хімії, біології, або навпаки. Тому, сподіваюся, читач вибачить нас за невеликий «лікнеп» із різних напрямків сучасної науки й техніки.
Яскравим прикладом міждисциплінарного мислення, що досягло видатних результатів у різних галузях науки й мистецтва, був геній Леонардо да Вінчі. Його не можна називати тільки вченим, тільки художником, тільки архітектором або тільки інженером. Леонардо да Вінчі своїм прикладом показав можливість плідного поєднання різних знань і вмінь в одній людині, що б там не стверджували адепти “вузькоспеціалізованого підходу”.
До речі, якщо говорити про зв’язок нанотехнологій із фундаментальними науками, то можна сказати, що практично будь-який предмет із тих, що вивчаються у школі, так чи інакше буде пов’язаний із технологіями майбутнього. Найочевидніше прогнозується зв’язок «нано» з фізикою, хімією та біологією. Очевидно, саме ці науки одержать найбільший поштовх до розвитку у зв’язку із нанотехнічною революцією, що вже впевнено крокує. Але не тільки вони. Без розвитку інформаційних систем (особливо таких галузей інформатики, як штучний інтелект, комп’ютерне моделювання, робототехніка й т.п.), фундаментальною базою яких є математичний апарат, неможливі проектування і створення асемблерів та інших пристроїв наноелектроніки.
Еколог майбутнього також не залишиться без роботи. Навпаки, прогрес у сфері нанотехнологій буде ставити перед ним усе більше питань і завдань: від автоматичних наносистем охорони та збереження навколишнього середовища до надточного прогнозування та боротьби з екологічним забрудненням і природними катаклізмами. Бурхливе освоєння космосу може дати зовсім новий матеріал для астрономічних досліджень і гіпотез.
Історики й суспільствознавці будуть вивчати характерні риси і проблеми «нанотехнологічного суспільства» як наступного за «інформаційним» у ланцюжку суспільно-історичних формацій. Основи безпеки життєдіяльності, можливо, стануть одним із найактуальніших напрямків майбутніх досліджень. Психологи й соціологи будуть вирішувати безліч питань, пов’язаних із адаптацією всіх «непідготовлених» до несподіваних наслідків нанореволюції.
Збільшені вимоги до освіти, потреба в нових методах і концепціях навчання зажадають від майбутніх учителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів новаторства, сміливості мислення й активності.
Перед філософами, економістами та політологами постане безліч нових питань, що вимагають нетрадиційних рішень в умовах нанотехнічного прогресу. Музика, образотворче мистецтво, література, балет, театр і все, що стосується вираження творчого потенціалу людини, завжди стояли трохи осібно від науково-технічного прогресу. З одного боку, це говорить про те, що прагнення людини до прекрасного, піднесеного існує споконвіку, і ніякі досягнення науково-технічного прогресу не спроможні зменшити в очах людини тієї цінності та привабливості, таких моральних категорій, як доброта, краса, істина, шляхетність, чесність, творчість, любов. З іншого боку, за всіх часів мистецтво намагалося відобразити сучасний стан суспільства, не відстаючи від науково-технічного прогресу у своєму індивідуальному пошуку нових засобів і форм вираження. Так, у середні віки відображення теологічної моралі, що панувала у всіх сферах громадського життя, можна побачити у всіх зразках культури того часу, будь то живопис, музика або література.
Епоха Відродження, що проголосила людину вінцем творення й оспівала її божественне походження у прояві чисто «людських» якостей, також залишила чимало свідчень такого світогляду у творах мистецтва того часу. Кінематограф, література й поезія радянського періоду нашої з вами історії також перейняті ідеями й гаслами соціалізму й комунізму.
Знову ж, сучасне мистецтво позиціює себе як «мистецтво нових технологій» і використовує всі останні досягнення комп’ютерної техніки. Медіа-арт, веб-арт, комп’ютерна графіка, голографія — найбільш актуальні на сьогодні напрямки. Іншими словами, мистецтво прямує слідом за прогресом, не бажаючи залишатися «за бортом» і прагнучи завжди адекватно відображати навколишню дійсність. Таким чином, перспективи розвитку науки й техніки також визначають шляхи мистецтва.
До речі, на початку цього тисячоліття японські вчені, використовуючи передові лазерні технології, створили найменшу в світі скульптуру. Вона зображує розлюченого бика, що розвертається для атаки. Розміри «мікробика» вражають: 10 мкм у довжину й 7 мкм у висоту — не більше, ніж у червоних кров’яних тілець людської крові. Побачити його можна тільки в надпотужний мікроскоп. При «висіченні» цієї надмініатюрної скульптури використовувалися два лазери, які працювали в інфрачервоному діапазоні та за спеціальною програмою обробляли заготовку з полімеру, що твердішав тільки під впливом лазерного променя. Чому б цьому бичкові не покласти початок новому напрямку в наноскульптурі?
І хто знає, може не за горами той день, коли групи «Бітлз» і «Машина часу» нових поколінь у новому складі з невідомими досі інструментами вразять майбутній світ новою музичною «нано»-течією…
Віктор Малишев,
директор Інженерно-технологічного інституту